Замовили висновок експерта – і програли? Чотири процесуальні пастки, про які мовчить гпк

Докази – це фундамент будь-якого судового процесу. Без них не врятує ні красномовство, ні бездоганна правова позиція. Але є один нюанс, який систематично дивує навіть досвідчених учасників господарських спорів: те, що ви впевнено вважаєте висновком експерта – суд може оцінювати як звичайний письмовий документ. І це не формальна відмінність. Це конкретні практичні наслідки, кожен із яких може коштувати вам рішення на вашу користь.

Реформа 2017 року дала сторонам право замовляти висновки експертів самостійно, до подання позову. Задум був добрий: суд має бути арбітром, а не слідчим, тому сторони самі збирають докази. На практиці, однак, Верховний Суд пішов іншим шляхом – і тепер висновок, замовлений позивачем до подання позову, нерідко опиняється в менш привілейованому процесуальному становищі, ніж відповідний документ відповідача.

Ця стаття розбирає всі проблеми по черзі, пояснює їх правові підстави та пропонує практичні висновки для бізнесу й юристів-практиків.

⚠️  Суть проблеми:  Суди дедалі частіше розцінюють висновок експерта, підготований на замовлення сторони, не як висновок експерта у процесуальному значенні, а лише як письмовий доказ. Це тягне за собою конкретні наслідки – на шкоду насамперед позивачу.

Як ми сюди дійшли: від монополії суду до права сторони

До 2018 року висновок експерта для використання в суді можна було отримати виключно за ухвалою суду про призначення експертизи. Після реформи сторони отримали право замовляти висновки самостійно й подавати їх разом із першою заявою по суті. Мотивація законодавця: суд у цивільному та господарському процесі має виконувати виключно роль арбітра, а не слідчого.

Відповідно до нової моделі доказування: сторона, що потребує спеціальних знань, замовляє висновок до подання позову; подає його разом із позовною заявою; і лише якщо це неможливо з поважних причин – подає клопотання до суду про призначення експертизи за ухвалою (п. 2 ч. 1 ст. 99 гпк).

✦  Ключова норма – п. 2 ч. 1 ст. 99 гпк України

Суд може задовольнити клопотання учасника про призначення експертизи лише у випадку, якщо подати висновок разом із позовною заявою було неможливо з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Здавалося б, реформа закріпила право сторін на самостійну роботу з доказами. Але вже у вересні 2018 року Верховний Суд сформулював позицію, яка суттєво звузила практичний ефект цього права.

Чотири проблеми, про які суд вам не повідомить

У постанові від 12 вересня 2018 року по справі №638/16054/16-ц Верховний Суд зазначив: висновок експертизи, наданий стороною (зокрема, як додаток до позову), є лише письмовим доказом, а не висновком експерта у процесуальному значенні. Ця позиція з тих пір підтверджена неодноразово: постанови вс від 16.01.2019 (№227/1524/16-ц), від 26.09.2019 (№910/20650/17), від 09.08.2023 (№348/897/21), від 06.05.2025 (№910/16093/18).

Звучить, можливо, як технічна деталь. Але за цим розмежуванням стоять чотири конкретні процесуальні наслідки.

Проблема 1. Різні стандарти доказової сили

До письмових доказів висуваються стандартні вимоги: належність, допустимість і достовірність. Висновок експерта як самостійний засіб доказування підпорядковується значно детальнішому переліку вимог: до особи, що його складає; до змісту та форми документа; до порядку проведення дослідження.

Чим більше вимог поставлено до певного засобу доказування – тим простіше за ними слідкувати й тим більше підстав оспорити такий доказ у разі їх порушення. Якщо висновок переводиться в категорію письмових доказів, ці якісні стандарти де-факто перестають застосовуватися. Виходить парадокс: сторона, яка ретельно підготувала якісний, відповідний закону висновок, нічого на цьому не виграє – бо суд оцінює документ лише як «папір», а не як процесуальний висновок.

📌  Практично:  Формальна відповідність висновку всім вимогам законодавства про судову експертизу не гарантує його оцінки саме як висновку експерта. Суд може проігнорувати ці вимоги, розглядаючи документ лише як один із письмових доказів.

Проблема 2. Неможливість заявити відвід експерту

Процесуальне законодавство передбачає можливість відводу експерта як учасника судового процесу – наприклад, якщо є підстави сумніватися в його неупередженості або виявлено конфлікт інтересів. Ця норма існує саме тому, що експерт має особливий процесуальний статус.

Але якщо суд розцінює автора висновку не як «експерта» у процесуальному значенні, а лише як особу, що підготувала письмовий документ, – механізм відводу не працює. Це було прямо підтверджено ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 08.11.2024 по справі №758/4794/24: відвід автора висновку, підготованого на замовлення сторони, є неможливим, оскільки він не має процесуального статусу учасника справи.

⚠️  Практично:  Якщо ваш процесуальний опонент замовив упереджений або неякісний висновок, оспорити його через механізм відводу не вдасться. Суд просто зафіксує, що «відвід неможливий», і продовжить розгляд.

Проблема 3. Неможливість викликати експерта для пояснень

Частина 5 ст. 98 гпк прямо передбачає: суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку. Слово «експерт» у цій нормі передбачає відповідний процесуальний статус.

Якщо ж автор висновку – не «експерт» у процесуальному розумінні, а лише особа, що підготувала письмовий доказ, – виклик для пояснень стає проблематичним або неможливим. У технічно складних справах (ІВ-спори, фінансові претензії, будівельні конфлікти) це позбавляє протилежну сторону можливості усно оскаржити методологію та висновки фахівця.

📌  Практично:  У ключових справах, де висновок є центральним доказом, суд не зможе (або відмовиться) викликати його автора для усних пояснень на запитання сторін.

Проблема 4. Витрати на експертизу відшкодувати майже неможливо

Стаття 123 гпк відносить до судових витрат, зокрема, витрати пов’язані із залученням експертів та проведенням експертизи. Здавалося б, саме тут мають враховуватися витрати на висновок, замовлений до подання позову.

Але на практиці коло замикається. Перша перешкода: якщо висновок – не висновок, а письмовий доказ, то й витрати – не «витрати на експертизу». Друга перешкода: Верховний Суд у постановах від 16.12.2020 (№824/647/19-а), від 13.07.2021 (№640/19089/20) та від 31.05.2023 (№914/3881/21) встановив: відшкодовуються лише витрати на експертизу, проведену в межах судового процесу, тобто після відкриття провадження. До цього моменту особа ще не є стороною справи.

Ось що виходить для позивача в сухому залишку:

• особа набуває статусу позивача лише після подання позову (ч. 3 ст. 45 гпк);
• позивач зобов’язаний подати всі докази разом із позовом (ч. 2 ст. 80 гпк);
• отже, висновок, замовлений до подання позову, є передумовою дотримання процесуальних вимог;
• але саме ці витрати відшкодувати не вдасться – навіть у разі повної перемоги у справі.

⚠️  Практично:  Позивач, який сумлінно дотримується процесуальних правил і замовляє висновок до подання позову, апріорі позбавлений права на відшкодування цих витрат. Відповідач, який замовляє висновок після відкриття провадження – в рамках процесу – такого ризику не має.

Чому позивач завжди в гіршому становищі: асиметрія у таблиці

Разом означені вище проблеми утворюють системну диспропорцію між позивачем та відповідачем. Нижче – її наочне зображення:

Позивач – проблеми	Відповідач – переваги
Замовляє висновок до подання позову – тобто до набуття статусу сторони	Замовляє висновок після відкриття провадження – вже будучи учасником справи
Висновок визнається лише письмовим доказом	Висновок може бути прийнятий як повноцінний висновок експерта
Витрати на висновок відшкодувати практично неможливо	Витрати відшкодовуються при успішному результаті
Неможливо заявити відвід автору висновку опонента	Симетрично неможливо, але виграє від слабшої позиції позивача
Автора висновку не можна викликати для усних пояснень	Виграє від того, що висновок позивача залишається без перевірки

Ця диспропорція – не випадковий побічний ефект. Вона підриває принцип змагальності сторін, закладений у ст. 13 гпк: рівні можливості для надання доказів та їх оцінки судом. Якщо дотримання процесуальних правил позивачем системно карається, про рівні умови не може бути й мови.

Що з цим робити: практичні рекомендації

Допоки судова практика не зміниться, учасники господарських спорів мають враховувати описані ризики ще до подання позову. Ось ключові кроки:

1. Оцініть, чи можна отримати висновок після відкриття провадження. Якщо технічно можливо обґрунтувати клопотання про призначення експертизи судом (наприклад, через неможливість отримати матеріали для дослідження до подання позову) – цей шлях процесуально безпечніший. Висновок, отриманий за ухвалою суду, зберігає повноцінний процесуальний статус і дає право на відшкодування витрат.
2. Якщо без попереднього висновку не обійтися – закладіть витрати до бюджету як безповоротні. Враховуючи наявну судову практику, витрати на висновок, замовлений до позову, майже напевно не будуть відшкодовані. Це потрібно враховувати при розрахунку економіки спору.
3. Поєднуйте висновок із клопотанням про призначення додаткової або повторної експертизи. Якщо суд відмовляється визнавати ваш висновок повноцінним, заявляйте клопотання про призначення судової експертизи тих самих питань. Це дасть можливість отримати доказ із належним процесуальним статусом.
4. Фіксуйте всі витрати документально. Навіть якщо відшкодування витрат сьогодні малоймовірне, документальна фіксація всіх понесених витрат залишає можливість для аргументації при зміні судової практики або у разі її відступу в конкретній справі.
5. Зверніться до адвоката на етапі планування спору. Стратегію щодо висновку експерта варто формувати до подання позову, а не після. Разом з адвокатом ви зможете вибудувати доказову базу з урахуванням чинної судової практики.

Чи настав час змінити практику?

Існуюча судова практика важко узгоджується із задумом законодавця. Реформа 2017 року прямо наділила сторони правом замовляти висновки самостійно – і жодним чином не натякала на те, що реалізація цього права матиме менший процесуальний ефект, ніж призначення експертизи судом. Пояснювальна записка до реформи прямо говорить: докази, включаючи висновки експертів, подаються сторонами.

Верховний Суд встановив для себе критерії відступу від правових позицій: попередній висновок має бути помилковим, неефективним або таким, що очевидно застарів. Описана вище структурна диспропорція між позивачем і відповідачем, порушення принципу змагальності та нівелювання мети реформи – це саме ті підстави, на які варто спиратися при аргументуванні необхідності зміни позиції.

📈  Наш висновок:  Наявна судова практика щодо оцінки висновку експерта, замовленого стороною спору, потребує перегляду. Вона суперечить меті реформи 2018 року, звужує процесуальні права учасників та порушує принцип рівності сторін у доказуванні – на користь відповідача.

Підсумок

Замовлення висновку експерта до подання позову в Україні – не тільки право, а фактично процесуальний обов’язок позивача. Проте Верховний Суд перетворив це право на пастку: висновок, підготований до позову, де-факто може сприйматися до як письмовий доказ, з чотирма конкретними наслідками – послабленим стандартом оцінки, неможливістю відводу, неможливістю виклику для пояснень і відмовою у відшкодуванні витрат.

Ситуація ускладнюється тим, що ці обмеження б’ють насамперед по позивачеві – тоді як відповідач, замовляючи висновок у рамках вже відкритого провадження, уникає всіх чотирьох проблем. Доки судова практика не зміниться, єдиним надійним інструментом залишається грамотне планування стратегії доказування разом із адвокатом ще до початку спору.