Два позови проти одного свідоцтва: як працює процесуальна економія у спорах щодо торговельних марок

Що робити, коли чуже свідоцтво на торговельну марку заважає вашому бізнесу? Закон дає щонайменше два інструменти: позов про визнання свідоцтва недійсним і позов про дострокове припинення його дії через невикористання. А що, як застосувати обидва одразу? Кейс із нашої практики показує, чому така «подвійна атака» може обернутися зупиненням однієї зі справ — і які стратегічні висновки з цього варто зробити.

Принцип, якого немає в кодексах

Процесуальна економія — один із базових принципів судочинства, зміст якого, втім, не розкрито в жодному з процесуальних кодексів України. Цю прогалину заповнює судова практика. Але в судової практики як джерела права є відома вада — відсутність повної єдності: одні й ті самі норми та принципи в різних категоріях спорів застосовуються по-різному.

Тому для практикуючого юриста важливо не лише знайти доречну правову позицію, а й переконатися, що вона застосовна саме в потрібному контексті. Розгляньмо, як принцип процесуальної економії спрацював в одній конкретній ситуації, до якої наша команда була безпосередньо дотична: паралельний розгляд справ про недійсність і про дострокове припинення дії одного й того самого свідоцтва на торговельну марку.

Фабула: атака на свідоцтво з двох боків

Особі, зацікавленій у «розчищенні» реєстру, заважало чуже свідоцтво на торговельну марку. Вона вирішила діяти одночасно за двома напрямами: подала позов про визнання свідоцтва недійсним і, паралельно, позов про дострокове припинення його дії внаслідок невикористання.

Прямої законодавчої заборони на таке процесуальне законодавство не містить, тож провадження було відкрито в обох справах, і розпочався їх паралельний розгляд.

📋 Як розвивалися події
Крок 1: відкрито два провадження щодо одного свідоцтва: про недійсність і про дострокове припинення
Крок 2: у справі про дострокове припинення учасник подав клопотання про зупинення провадження за п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України — до набрання законної сили рішенням у справі про недійсність
Крок 3: суд першої інстанції клопотання задовольнив і провадження зупинив
Крок 4: позивач оскаржив ухвалу; апеляційний суд у задоволенні скарги відмовив

Сама по собі відмова в задоволенні такої скарги — річ буденна. Цікавою є мотивація, з якої виходив апеляційний суд.

Правова рамка: обов’язок зупинити — і «примітка» до нього

Пункт 6 частини 1 статті 251 ЦПК України зобов’язує суд зупинити провадження в разі об’єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства. Водночас та сама норма містить важливе застереження: суд не може посилатися на об’єктивну неможливість розгляду, якщо зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини, які є предметом судового розгляду.

Саме на це застереження й спирався позивач в апеляційній скарзі. Його логіка: предмет доказування у справі про дострокове припинення — чинність свідоцтва, належність прав відповідачу, факт невикористання марки протягом безперервних п’яти років і наявність чи відсутність поважних причин невикористання. Жодна з цих обставин не потребує дослідження правомірності набуття прав на марку чи її відповідності умовам надання правової охорони — тобто того, що з’ясовується у справі про недійсність. Отже, формально справи автономні.

Мотивація суду: дивитися на результат, а не на форму

Апеляційний суд подивився на ситуацію ширше — крізь призму мети обох позовів.

📋 Ключова теза апеляційного суду Позивачем подано дві позовні заяви до одного й того самого відповідача з однією й тією самою метою — припинення дії свідоцтва на торговельну марку. Незважаючи на формальну різницю у предметі та підставах позовів, фактичний результат задоволення позову в обох справах буде однаковим: свідоцтво на торговельну марку втратить свою чинність.

Далі суд підкріпив висновок правовою позицією Великої Палати Верховного Суду (постанова від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, з посиланнями на постанови від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19): спосіб захисту права є ефективним тоді, коли забезпечує поновлення порушеного права; захист має бути повним і забезпечувати досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.

✅ Принцип, сформульований Великою Палатою вс Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу — тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях — є неприпустимим.

Звідси й підсумковий висновок апеляційної інстанції: продовження розгляду справи про дострокове припинення дії свідоцтва до завершення справи про його недійсність не здатне забезпечити позивачу ефективніший чи вищий рівень захисту прав. У задоволенні скарги відмовлено.

Чому цей підхід — прогресивний

На наш погляд, така позиція апеляційного суду відповідає підходу Європейського суду з прав людини щодо недопустимості «правового пуризму» — невідступного слідування вимогам процесуальних норм, надміру формального (бюрократичного) їх застосування без урахування доцільності, обставин конкретної справи та необхідності забезпечити ефективну реалізацію й захист прав особи. Зміст тут важить більше за форму — і саме в цьому напрямі рухається українське судочинство.

Стратегічні висновки для правовласників і заявників

• Українські суди дедалі частіше оцінюють не формальну різницю позовів, а їхню спільну мету. Це проєвропейський вектор: зміст важить більше, ніж форма — і це не може не тішити.
• Сталої практики щодо допустимості паралельного розгляду справ про недійсність і дострокове припинення одного свідоцтва поки немає. Тож «подвійна атака» несе ризик: одна зі справ може бути зупинена на роки — до завершення іншої.
• Обираючи стратегію анулювання чужого свідоцтва, зазвичай доцільніше визначити пріоритетний спосіб (недійсність або дострокове припинення) і йти ним, а в разі невдачі — застосувати другий послідовно, а не одночасно.
• Для власників свідоцтв цей кейс — теж підказка: клопотання про зупинення однієї з паралельних справ на підставі п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК може стати дієвим інструментом захисту від тиску одночасних проваджень.

Цей матеріал має загальний інформаційний характер, відображає стан законодавства та практики на дату публікації і не є юридичною консультацією. Для оцінки конкретної ситуації рекомендуємо звернутися до фахівця.